Трагедія Бабиного Яру у контексті сучасної російської агресії

 

Щороку 29 вересня Україна та весь світ схиляють голови у День пам'яті жертв Бабиного Яру. Цей день — одна з найстрашніших точок у світовій історії, символ Голокосту та безмежної людської жорстокості. Проте сьогодні, у XXI столітті, ми змушені не просто згадувати минуле, а з жахом констатувати: нацистські методи геноциду повернулися на українську землю. Цього разу їх принесла росія.

29–30 вересня 1941 року нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Лише за два дні у яру на околиці міста було знищено 33 771 людину — переважно жінок, дітей та літніх людей.

За два роки окупації Бабин Яр став братською могилою для понад 100 000 осіб. Окрім євреїв, нацисти вбивали тут ромів, радянських військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та діячів ОУН (серед яких була й поетка Олена Теліга). Цей конвеєр смерті працював за чіткими, холоднокровними інструкціями.

💀 Зловісна паралель: Третій Рейх та сучасна росія

Десятиліттями цивілізований світ повторював мантру: «Ніколи знову». Але поки Україна будувала меморіали пам'яті, росія плекала культ війни під гаслом «Можем повторить». І вони повторили. Сучасний російський режим повністю скопіював ідеологію та методи гітлерівського нацизму:

Критерій порівняння - Нацистська Німеччина (Третій Рейх) та сучасна росія (рашизм).

Привід для агресії

Нацистська Німеччина (Третій Рейх): Захист «німецькомовного населення» та повернення «історичних земель».

Сучасна росія (рашизм) : Захист «російськомовних» та повернення «історичних територій».

Заперечення нації

Нацистська Німеччина (Третій Рейх)  : Заперечення права на існування євреїв, циган та слов'ян.     

Сучасна росія (рашизм) : Офіційне заперечення існування українського народу, мови та культури.

Методи знищення

Нацистська Німеччина (Третій Рейх) : Масові розстріли, яри, газові камери, розстрільні списки.      

Сучасна росія (рашизм) : Фільтраційні табори, катівні в кожному окупованому місті, братські могили.

Символи та пропаганда    

Нацистська Німеччина (Третій Рейх) : Свастика, повна цензура, розлюднення ворога через радіо й газети.  

Сучасна росія (рашизм): Знаки Z і V, тотальна пропаганда на ТБ, гасла про «денацифікацію».

Знищення міст

Нацистська Німеччина (Третій Рейх) : Рівняння з землею міст (Варшава, Роттердам) під час наступу.       

Сучасна росія (рашизм) : Повне стирання з лиця землі Маріуполя, Бахмута, Мар'їнки, Волновахи, Константинівки

Масові розстріли у Бабиному Яру заглушали звуками літаків та музикою, щоб приховати злочин. Росія діє так само: вона закидала Маріупольський драмтеатр бомбами, а потім залила бетоном трупи сотень цивільних підлітків і жінок, щоб приховати сліди.

Трагедія Бабиного Яру вчить нас: непокаране зло завжди повертається. Тоталітарні режими не розуміють мови дипломатії — вони розуміють лише силу. Якщо у 1945 році світ засудив нацизм на Нюрнберзькому трибуналі, то сьогодні міжнародна спільнота має зробити все, щоб рашизм отримав свій власний, справедливий фінал у Гаазі.

Пам'ятаємо жертв минулого. Боремося за життя в теперішньому

З Днем фармацевтичного працівника

 

Щорічно у третю суботу вересня в Україні відзначають День фармацевтичного працівника. У 2026 році це професійне свято припало на 19 вересня. 

Сьогодні образ фармацевта давно вийшов за межі «людини, яка просто видає ліки в аптеці». Це висококласні фахівці, від точності яких залежать мільйони життів. Сучасні фармацевти виступають незамінними радниками у сфері охорони здоров'я, які консультують пацієнтів щодо сумісності препаратів та запобігають небезпечним помилкам у самолікуванні. Завдяки глибоким знанням у хімії та фармакології, вони інтегровані в медичну систему як експерти, що забезпечують безпеку та ефективність кожної призначеної терапії.

Знати тисячі назв ліків, їхню взаємодію та складні хімічні ланцюжки — місія складна. Але студентам нашого коледжу неймовірно пощастило, адже цю непросту науку їм викладають справжні майстри своєї справи!

З нагоди свята ми щиро вітаємо наших чарівних викладачок фармакології:

Гіндіну Марину Семенівну

Ковтун Марину Григорівну

Дякуємо вам, за те, що ви:

Перетворюєте складні латинські назви та заплутані класифікації на зрозумілі алгоритми.

Вчите не просто «зубрити» матеріал, а логічно мислити та розуміти суть кожного препарату.

Проявляєте залізну терплячість, коли здобувачи освіти всоте перепитують різницю між анальгетиками та спазмолітиками.

А всім студентам бажаємо легкої підготовки до модулів, «відмінно» у заліковках та чіткого розуміння того, що кожна вивчена тема сьогодні — це врятоване життя завтра.

 

1 вересня — День знань. Гідність починається зі слова

 

1 вересня — День знань
Мова гідності. Бачити людину за словами нашою рідною українською.

Вітаємо велику родину нашого медичного коледжу з початком нового навчального року! Отримання медичної освіти — це не лише вивчення клінічних протоколів чи анатомії. Це, перш за все, плекання високої культури, емпатії та поваги, які починаються з нашого ставлення один до одного та з нашого слова.

Сьогодні, 1 вересня, ми розпочинаємо цей шлях із надзвичайно важливої теми — Мови гідності.

І для нас, українців, ця гідність має цілком конкретне, рідне звучання. Це — наша українська мова.

Слово, що лікує та поважає. Українська мова за своєю природою є надзвичайно гуманною та чуйною. Коли ми розмовляємо рідною мовою, ми повертаємо собі своє коріння та право бути почутими. Мова гідності в медицині — це вміння розмовляти так, щоб пацієнт відчував себе захищеним.

Принцип «Бачити людину за словами»

Слово — це найпотужніший інструмент, яким володіє людина. Наша рідна українська мова має неймовірне багатство для вираження підтримки, але в щоденній метушні ми часто схильні вішати на людей «ярлики», оцінювати їх за першою фразою чи випадковим словом.

Бачити людину за словами — це мистецтво спілкування, яке базується на трьох важливих китах:

Повага до особистості, а не до статусу.

 Слухати, щоб зрозуміти, а не щоб відповісти.

 Рідне слово як простір безпеки.

 Українська мова є нашою спільною домівкою. Коли ми розмовляємо лагідно, грамотно та з повагою, ми створюємо простір, де інша людина почувається захищеною, де її не засудять і не висміють. Наша мова сьогодні — це мова солідарності та підтримки.

 Мова нашої стійкості. Сьогодні українська мова стала символом нашої сили, свободи та незламності. Для майбутнього медика розмовляти державною мовою — це вияв поваги до своєї країни, до кожного пацієнта та до самого себе. Це наш професійний та громадянський обов'язок.

 

Тисяча років сили: з Днем Української Державності!

 

Сьогодні, 15 липня, ми відзначаємо надзвичайно важливе свято — День Української Державності.

Цей день — не просто дата в календарі. Це нагадування про те, що українська держава народилася не три десятиліття тому. Наша історія має глибоке коріння, яке сягає часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Козаччини, Української Народної Республіки та сучасного проголошення Незалежності.

Чому цей день важливий для нас, студентів та викладачів?

Тяглість традицій. Ми є нащадками великої культури та багатовікової цивілізації.

Символ єдності. День державності збігається з Днем Хрещення Київської Русі, що підкреслює наш історичний вибір та європейський вектор розвитку.

Ціна свободи. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ми захищаємо те, що будувалося поколіннями. Наші воїни на фронті виборюють право України бути вільною та незалежною державою.

Бути українським студентом сьогодні — це велика відповідальність. Наше завдання — здобувати знання, розвивати науку, берегти культуру та щодня працювати на благо нашої країни. Адже саме молодь будуватиме майбутнє України після нашої Перемоги!

Дякуємо захисникам і захисницям за можливість навчатися та жити на рідній землі.

Зі святом! Слава Україні! 

Від теорії до практики: виставка праць наших викладачів

 Знання - це основа професійного розвитку, а книга є надійним провідником у світі науки та практики.

У стінах нашої бібліотеки  підготовлена розгорнута книжкова виставка «Навчальні видання наших викладачів: від теорії до практики».

Ця експозиція — живий доказ того, що наші викладачі не лише діляться знаннями на лекціях, а й створюють фундаментальну навчальну базу для майбутніх спеціалістів.

Краєзнавчі нариси про Кременчук

 Місто, що дихає історією: у бібліотеці коледжу відбувся захопливий історичний екскурс

Як багато ми знаємо про вулиці, якими ходимо щодня? Напередодні у читальній залі бібліотеки нашого коледжу відбулася надзвичайно цікава та пізнавальна виховна година. Захід пройшов у форматі історичного екскурсу під назвою «Місто з історією. Маловідомі факти про Кременчук».

Учасниками заходу стали здобувачі освіти групи 1-Б л/с (9), які щиро цікавляться минулим свого рідного краю.

Головною гостею зустрічі стала науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею Олена Володимирівна Коваленко. Вона допомогла студентам по-новому поглянути на рідне місто, розкривши його глибокі та подекуди таємничі сторінки. 

Від козацьких битв до сьогодення

Олена Володимирівна провела присутніх крізь віки, згадавши доленосні історичні події XVII століття. Студенти дізналися про національно-визвольні повстання українського народу та знамениту Куруківську битву 1625 року, яка розгорталася саме на наших землях і заклала міцний фундамент козацької слави.

Невіддільною частиною розповіді стали унікальні природні та історичні пам'ятки Кременчука:

Деївська гора — найвища точка Кременчуцького краю із власними легендами.

Скеля-реєстр — унікальний геологічний пам'ятник, що «пам’ятає» повіні минулих століть.

Міський сад — найстаріший парк міста, який колись відвідували імператори та видатні діячі.

Архітектурні символи та пам'ять поколінь

Особливу увагу лекторка приділила архітектурній спадщині Кременчука. Присутні віртуально мандрували повз вишуканий особняк купця Григорія Чуркіна у Крюкові та розглядали величний клуб ім. І. Ф. Котлова — перлину українського архітектурного модерну. Говорили й про втрачену та відновлену духовність, зокрема про величний Свято-Успенський собор.

Окремою темою став легендарний Крюківський міст — головна транспортна артерія, що єднає два береги Дніпра та є справжнім символом міста.

Не оминули увагою і монументи, які нагадують про важливість миру та пам'яті:

Меморіал «Вічно живим» — символ скорботи та безмежної вдячності визволителям міста.

Гонг Миру — міжнародний символ прагнення до злагоди та взаєморозуміння, встановлений у Кременчуці.

 Музичний фінал

Історична мандрівка завершилася на надзвичайно емоційній ноті. Наприкінці заходу вокальна група нашого коледжу подарувала всім присутнім зворушливе виконання пісні про рідний Кременчук. Це стало яскравим і душевним аккордом зустрічі, яка вкотре довела: наше місто має не лише славне минуле, а й талановите майбутнє!

Дякуємо Олені Володимирівні Коваленко за чудову розповідь, а працівникам бібліотеки — за організацію заходу, що надихає любити та вивчати свій рідний край.

Для всіх здобувачів освіти нашого коледжу в бібліотеці діє особлива краєзнавча експозиція. Завітайте на книжкову виставку «Кременчук: місто, яке я люблю», щоб ближче познайомитися з історією міста, у якому ви навчаєтеся.

🌺Вишиванка як стан душі🌺

 

До 20-річниці Всесвітнього дня вишиванки бібліотека медичного коледжу наповнилася особливою атмосферою української душі, тепла й єдності 💙💛 

Вишиванка — це не просто одяг. Це наш генетичний код, наша історія, пам’ять роду, любов до рідної землі та незламний дух українців. Поки печеться хліб, вишиваються рушники й звучить українське слово — живе Україна. Щирим подарунком для бібліотеки стала нова збірка Спілки літераторів «Славутич Патріотичний», яку подарувала викладачка української мови та літератури, членкиня спілки літераторів Гошкодеря Лариса Григорівна.

 🌼Особливо зворушливим моментом стало декламування вірша «Вдягни вишиванку». Авторка твору – Віта Гориславець, а читала вірш Наталія Ходова. Слова поезії торкнулися серця кожного, нагадуючи про силу українських традицій, нашу єдність і любов до Батьківщини.

Бережімо українське.

Передаваймо традиції молодому поколінню.

Вдягаємо вишиванку з гордістю – як символ нашої свободи, краси й нескореності

Сила в рідних: Чому сім'я — наша головна опора

 

Міжнародний день сім'ї відзначається щороку 15 травня. Цей день заснувала Організація Об'єднаних Націй (ООН) у 1993 році, щоб привернути увагу суспільства до проблем і цінностей сучасних родин.

5  крутих фактів

Найбільша родина у світі

 Мешканець Індії Зіона Чана мав 39 дружин, 94 дитини та 33 онуків. Вони жили в одному 4-поверховому будинку на 100 кімнат. За одну вечерю вони з'їдали до 60 кг картоплі або 30 кг курки.

Біологічний радар на маму

 Вчені довели, що немовлята здатні розпізнавати унікальний запах своєї матері вже за кілька годин після народження.

Офіційний символ

 Символом свята є зелене коло, всередині якого розміщено червоне серце під дахом будинку. Це символізує захист, любов і затишок.

Генетичний мікс

 Дитина отримує рівно 50% ДНК від батька і 50% від матері. Проте через комбінацію домінантних генів вона може бути візуально копією когось одного.

Родинне довголіття

 Дослідження показують, що люди, які підтримують постійний та міцний зв'язок зі своїми родичами, живуть у середньому на 5–7 років довше.

 Студентський гумор: типи родинних чатів у Viber/Telegram

«Чат-будильник»

 Мама о 06:30 надсилає картинку з блискітками, котиком і написом «Доброго ранку! Гарного дня!». Відповідь студента з'являється о 14:00: «Прв, спс».

«Агентство безпеки»

 Тато пише раз на тиждень суто технічні питання: «Гроші є?», «Машину відремонтував», «Картоплю передати?».

«Бабусин детектив»:

Коли ти не підняв трубку з першого разу, бабуся вже встигла обдзвонити деканат, морг, твоїх одногрупників і колишніх.

 

Світло в темні часи: чому 14 травня ми згадуємо українських Праведників

 

 14 травня Україна вшановує людей, які під час нацистської окупації ризикували життям задля порятунку євреїв.

  За переховування євреїв нацисти карали розстрілом усієї родини рятівника. Це був свідомий і смертельно небезпечний вибір.

  Праведники народів світу - це офіційне почесне звання, яке присуджує єврейський інститут Яд Вашем.

  Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю цих героїв (понад 2600 офіційно визнаних імен).

Живі приклади

Блаженний Климентій Шептицький — це людина, чиє життя кардинально змінилося на користь служіння Богу, а під час Голокосту перетворилося на таємну спецоперацію з порятунку людей. Його історія — ідеальний сюжет для захопливого історичного допису.

Від успішного графа-політика до аскетичного ченця

Блискучий старт: До 43 років він не мав стосунку до чернечого життя. Отримав докторський ступінь з права, був відомим адвокатом, великим землевласником і навіть депутатом австрійського парламенту.

Радикальна зміна: На піку успіху він залишає все світське життя, відмовляється від багатства та йде простим ченцем у монастир студитів.

Повний аскетизм: Ставши ігуменом, колишній граф виконував найбруднішу роботу — особисто мив із братами посуд і носив містом вугілля. Спав сидячи, спираючись на поручні ліжка. Коли один із бідних ченців поскаржився на старий одяг, Климентій віддав йому свої останні розкішні штани з «графських часів».

Митрополит Андрей Шептицький розробляв стратегію та писав листи, а реальним керівником та координатором мережі сховищ виступав саме його молодший брат Климентій.

Масштаб порятунку: Під його керівництвом перебували десятки монастирів Галичини. Кожен чернечий дім ордену студитів переховував по кілька євреїв. Загалом вони врятували понад 200 єврейських життів, переважно дітей.

Легендарна конспірація: Майже 500 українських ченців та черниць знали про те, що у них живуть єврейські діти. Попри постійні німецькі обшуки, загрозу страти і величезну кількість посвячених людей, ніхто не зрадив таємницю протягом двох років окупації.

 

У 1996 році ізраїльський інститут Яд Вашем офіційно визнав Климентія Шептицького Праведником народів світу.

Історичний парадокс: Його старшому брату, митрополиту Андрею Шептицькому, Яд Вашем досі офіційно не присудив це звання через складні політичні суперечки. Хоча Климентій завжди підкреслював, що лише виконував волю та плани свого старшого брата.

Мучеництво в радянських застінках

Незламність перед СРСР: Коли після війни радянська влада нищила УГКЦ, Климентія намагалися змусити перейти у православ'я під контролем Москви. 78-річний архімандрит відмовився.

Загибель у тюрмі: Його заарештували за «зраду батьківщині» й засудили до 25 років таборів. Він помер 1 травня 1951 року у стінах страшного Владимирського централу (РФ). Місце його поховання невідоме й досі.

Визнання Церкви: У 2001 році Папа Римський Іван Павло ІІ під час візиту до Львова причислив Климентія Шептицького до лику блаженних католицької церкви