29 вересня у Кременчуці День міста

 

Славне місто Кременчук має давню історію, закарбовану в нерухомих об'єктах культурної спадщини. Офіційною датою заснування Кременчука вважається 1571 рік. Це пов'язано, вірогідно, з першим походом — об'їздом нових кордонів Корони Польської коронного гетьмана Єжи (Юрія) Язловецького. Однак назва міста згадується вже у 1540 році в повідомленні Бернарда Претвича про татарську небезпеку, де наголошувалось на необхідності утворення військової залоги в найзручніших для переправи через Дніпро місцях. 

Деякі дослідники припускають, що Кременчуку понад 1000 років, інші доводять, що він заснований у XII ст. адже кінець ХІІ століття — археологічне датування залишків давньоруського житла на території сучасного Кременчука. Або пізніше, наприкінці XIV ст. Адже, з класичної історіографії XIX ст., за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора Нарбута, походить версія про заснування Кременчука (1390-ті — 1420-ті рр.) великим литовським князем Вітовтом, котрий розташував тут замок, призначений для охорони переправи й збирання мита з купців.

Так само багато версій із приводу походження назви міста. Найвірогідніше, у її основі лежить слово тюркського походження «кермен», яке означає «укріплення», «місто».

Кременчук називали "чумацькою столицею", оскільки саме тут пересікалися торгові шляхи, у тому числі й здобувачів солі. Вже у середині ХVIII століття в містечку зароджується промисловість.

Бібліотека запрошує всіх,  хто цікавиться літературою про наш Кременчук, стародавне минуле та історію міста.

 

Підвищення кваліфікації бібліотечних працівників

 

ІНТЕРНЕТ-СЕМІНАР

"ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕКИ
ЗАКЛАДУ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ:
ЗАПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ.
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З БІБЛІОТЕЧНИМ ФОНДОМ"

                                             

21 вересня  бібліотекарі Кременчуцького медичного фахового коледжу ім. В. І. Литвиненка прийняли участь в інтернет-семінарі "Особливості діяльності бібліотеки закладу освіти в сучасних умовах: запитання та відповіді. Організація роботи з бібліотечним фондом".

Організатор інтернет-семінару КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР спільно з Державною науково-педагогічною бібліотекою України імені В. О. Сухомлинського

У семінарі взяли участь понад 700 фахівців (656 підключень): бібліотекарі закладів освіти різних рівнів акредитації, консультанти центрів професійного розвитку педагогічних працівників, методисти методичних служб, спеціалістів відділів освіти, які опікуються бібліотеками ЗЗСО, працівники публічних бібліотек тощо.

В ході інтернет-семінару бібліотекарі:

• ознайомились з основними положеннями роботи з бібліотечним фондом: його складом, джерелами поповнення, сумарним й індивідуальним обліком документів, перевіркою та вилученням документів тощо;
• з’ясували особливості актуалізації бібліотечного фонду взагалі та в умовах війни з РФ зокрема;
• набули досвіду роботи із засобами коментування сторінки блогу.

Організатори інтернет-семінару:

Крижко Людмила Володимирівна, методист методичного відділу КЗ "ЗОІППО" ЗОР:

Лобановська Інна Георгіївна, завідувач відділу формування інформаційних ресурсів ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського.

Учасники семінару оновили/отримали інформацію про основні положення роботи з фондом бібліотеки освітнього закладу (моделювання, комплектування, облік, поточна робота, перевірка фонду, вилучення документів), ознайомилися з нормативною базою з цього напряму діяльності, з’ясували питання щодо актуалізації фонду документів у сучасних умовах.

Учасники семінару щиро дякували за надану актуальну, компетентну, фахову інформацію, яку можна використати в роботі як освітянських бібліотек, так і бібліотек інших відомств.

 

Людмила Володимирівна Крижко (КЗ "ЗОІППО" ЗОР)

Інна Георгіївна Лобановська (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського);

Бібліотечна вітрина - відомі імена

ВЕРЕСЕНЬ

Василь Олександрович Сухомлинський 

( 28.09.1918 - 2.09.1970)

 Михайло Коцюбинський (17.09.1864 - 25.04.1913)

Оксана Забужко (19 сентября 1960 г.)

Соломія Амвросіївна Крушельницька

 ( 23.09.1872 - 16.11.1952)

16 вересня - цього дня в Україні

2022 - 205 доба повномасштабної війни росії проти України. Країна-терорист і надалі воює проти мирного населення.
Українські захисники стійко тримають оборону, продовжують зміцнювати контроль над нещодавно звільненими територіями.
Слава ЗСУ! Слава Україні!

1492 - під час першої експедиції Колумба відкрито Саргасове море

1658 - український гетьман Іван Виговський уклав із Польщею Гадяцький трактат.
Угода передбачала входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої під назвою "Великого Князівства Руського" як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви

1773 - до Нової Шотландії (Канада) прибув корабель "Гектор" із шотландськими поселенцями на борту, після чого почалася хвиля еміграції з Шотландії до Канади

1993 - у Національному прес-клубі в Києві вперше відбулося вручення щорічної премії імені українського журналіста - правозахисника Валерія Марченка. Лауреат - колектив редакції часопису "Україна".
Премію заснувало Українсько-американське бюро захисту прав людини (співголови - Семен Глузман та Зиновій Антонюк)

2002 - початок активної фази всеукраїнської акції громадянської непокори «Повстань, Україно!»

 ЯКЕ СЬОГОДНІ ЦЕРКОВНЕ СВЯТО

За релігійним календарем сьогодні, 16 вересня, православна церква вшановує пам'ять Блаженного Іоанна Власатого.

ІМЕНИНИ
День ангела відзначають власники таких імен:
Андрій, Василь, Василина, Володимир, Домініка, Іван, Ілля, Костянтин, Михайло, Микола, Олексій, Петро, Роман, Сергій, а також Юхим.​

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ Й ТРАДИЦІЇ
Теплий день – до затяжної зими.
День видався туманним – польові роботи пройдуть легко і спокійно.
Туман в молодика або в повний місяць – до ясної погоди.
Після обіду пішов дощ – негода затягнеться надовго.
Мурахи будують великі мурашники – до затяжної зими.
Мало ягід і грибів – до неврожаю на майбутній рік.
Якщо в цей день вимити підлогу відваром вересу, то нечисть відступить від нього.
Старі речі пропонувалося спалювати позаду двору. А якщо разом з ними спалити і картоплиння, то це забезпечить добробут на весь майбутній рік.
Повісити 16 вересня старе взуття в приміщенні для худоби – захистити тварин від пристріту.
Якщо не встигли позбутися непотрібного мотлоху – щастя обійде вас стороною.
Придатні, але непотрібні речі слід в цей день роздати вбогим і бідним.
Якщо в кухні підвісити невеликі лапотки (можна навіть сувенірні), то господині весь рік буде супроводжувати удача.
16 вересня – вдалий день для розкриття обманів. Тому будьте уважні!
Щоб не накликати на себе біду, в цей день намагайтеся не дивитися у дзеркало, або робити це якомога рідше.

15 вересня - цього дня в Україні

 

2022 - 204 доба війни з російськими окупантами. Оскаженілий ворог продовжує ракетний терор по мирних містах України.
Українські захисники стійко тримають оборону, звільняють населені пункти на Харківщині, Донеччині, Херсонщині. Віримо у перемогу ЗСУ! Слава Україні!

1821 - іспанські колонії Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа і Сальвадор проголосили свою незалежність

1874 - у Берні відкрився міжнародний поштовий конгрес, на якому був підписаний договір про створення Всесвітнього поштового союзу

1893 - у Джерсі-Сіті (США) почала виходити газета «Свобода» — перше україномовне видання в США

1921 - у Харкові відбулась І Всеукраїнська спортивна олімпіада

1941 - у Берліні відправлені у в'язницю Степан Бандера та Ярослав Стецько.
В Україні почалася широка хвиля арештів активістів ОУН(Б). Було затримано й відправлено до концтаборів близько 1500 осіб

1991 - у Києві на Софійському майдані відбулося Всеукраїнське народне віче на підтримку Акту про державну незалежність України

1994 - Верховна Рада України скасувала ухвалу Севастопольської міськради про російський статус міста

1997 - зареєстровано домен Google.com

ЯКЕ СЬОГОДНІ ЦЕРКОВНЕ СВЯТО
За релігійним календарем сьогодні, 15 вересня, православна церква вшановує пам'ять мученика Маманта, його матері Руфіни та батька Федота.

ІМЕНИНИ
День ангела відзначають власники таких імен:
Альфред, Антон, Демид, Леонід, Іван, Федір, Федот, Феодосій, Пилип, Юліан.

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ Й ТРАДИЦІЇ
Якщо день ясний, то осінь тепла буде.
Якщо захід червоного кольору, скоро буде мороз.
Дощ – до сухої осені.
Низькі хмари – до негоди.
Безвітряна погода і велика кількість роси – до ясної та теплої осені.
Сніг, що випав в цей день, швидко розтане.
Щоб захистити житло від підступів нечистої сили його обкурювали ладаном.
День підходить для проведення обрядів сімейної магії.

15 вересня - день пам’яті Івана Карпенка-Карого

 

День пам’яті Івана Карпенка-Карого (справж. – Тобілевич Іван Карпович; 1845-1907), українського драматурга, актора, режисера, театрального діяча. Один з основоположників нового українського театру. Старший брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. У 1856 році спільно з Марком Кропивницьким став організатором і режисером аматорського гуртка в Єлизаветграді (нині Кропивницький). Літературну діяльність почав у середині 70-х років ХІХ ст. як критик, фейлетоніст і публіцист. Написав 18 оригінальних п’єс і три переробки з інших авторів. Серед найвідоміших творів – «Сто тисяч», «Хазяїн», «Наймичка», «Безталанна», «Бондарівна», «Сава Чалий». Як актор виступав у трупах Старицького і Садовського, керував власною трупою (1890–1907). Помер у 62 роки від раку печінки в Берліні, похований на хуторі Надія, що на Кіровоградщині. Іван Олександрович Мар’яненко (видатний український актор) так згадує Карпенка-Карого: «…Простота й лагідність поєднувались у ньому з великим, світлим розумом. Разом з тим у ньому почувалась людина кремінної вдачі. Це враження потім цілком виправдалось. Для мене стало ясно, що трупа під керівництвом Саксаганського довгий час існувала тільки завдяки світлому розумові, міцній вдачі та організаційному хистові Івана Карповича, який за спиною брата, блискучого актора й режисера, фактично керував трупою, до всього ще й постачаючи їй свої п’єси».

Кросворд "І. Карпенко - Карий"

Коледжу - 118 років

 

Кременчуцький медичний фаховий коледж ім. В. І. Литвиненка заснований  14 вересня 1904 році згідно з постановою Полтавського губернського земства   як Кременчуцька акушерсько-фельдшерська школа. Виникнення та функціонування ії стали можливими внаслідок успішного розвитку медичної науки та практики 1-ої земської лікарні міста. Становлення  і розвиток навчального закладу пов'язані з ім'ям Овксентія Трохимовича Богаєвського - видатного хірурга і громадського діяча, ініціатора створення Товариства кременчуцьких лікарів.

                                                    Вітаємо з днем коледжу! 

Бажаємо у найскладніший час для нашої сильної та незламної країни мирного неба і перемоги! 

Нехай наш коледж процвітає та дарує світу видатних особистостей!  

Бажаємо  легкості у добуванні знань, натхненної та плідної праці, великих успіхів та особистих досягнень, прекрасного настрою і міцного здоров’я .  

Коледж медичний, – юностi держава,

У храмi науки цiнуй кожну мить.

Ми будем натхненно завжди працювати,

Тобi Украiно i людям служить!

Підручники для першого курсу

 1. Сиротюк В. Д. Фізика. Рівень стандарту. 10 клас/ 2018   👉  Підручник

 2.  Бевз Г. П. Математика: Алгебра і початки аналізу та геометрія. Рівень стандарту. 10 клас/ 2018 👉 Підручник

 3.  Заболотний О. В. Українська мова. Рівень стандарту. 10 клас / 2018 👉 Підручник

4.  Глазова О. П. Українська мова. Рівень стандарту. 10 клас / 2018 👉 Підручник

5.  Величко Л. П. Хімія. 10 клас / 2018 👉 Підручник

6.  Кобернік С. Г. Географія. Рівень стандарту. 10 клас / 2018 👉 Підручник

Першокурснику про коледж: сторінки історії

 Богаєвський Овксентій Трохимович

(25.12.1848 - 05.12.1930)

Український хірург, науковець, громадський діяч, - працював у Комишні з 1876 по 1879 рік. Уславився як хірург-новатор. Хірургічна діяльність Богаєвського О.Т. дуже широка, він робив найрізноманітніші і найскладніші операції. Написав 85 наукових праць, створив велику школу хірургів-практиків, брав участь у роботі багатьох імперських та 4 міжнародних хірургічних з'їздів.

Народився у селі Устивиця Миргородського повіту Полтавської губернії в селянській родині. У місцевого священика рано навчився грамоті. Його батько, Трохим Богаєвський, хоч і тяжко працював на землі, був грамотною людиною. Він добре розумів, що дітям треба будь-що вчитися, адже тільки це відкривало широку дорогу в ближні та далекі світи. Зрештою, усі четверо його синів-красенів здобули освіту, двоє стали лікарями.

Овксентій спочатку закінчив у Миргороді 3-класне училище, потім повітове, а згодом і Полтавську класичну гімназію. Великий вплив на нього в юнацькі роки справила постать вчителя і письменника-демократа Анатолія Свидницького, відомого нащадкам по роману-хроніці «Люборацькі», який по праву називали енциклопедією тогочасного життя.

1869 року Овксентій разом із другом дитинства Іваном Зубковським вступає на медичний факультет Київського університету.

Невдоволення царським режимом, події у Польщі, Росії, зростання самосвідомості мас, національно-патріотичні настрої студентства під впливом творів Т. Шевченка, І. Котляревського, М. Чернишевського, інших російських революціонерів-демократів вкарбувались у свідомість молодих людей, які обрали за мету служіння своєму народові.

На О. Т. Богаєвського очікувала блискуча кар’єра. Професори та ординатори високо цінували його намагання усього дійти особисто, зробити не гірше від вчителів. Більшість часу юнаки проводять у читальних залах, лабораторіях, кафедральних клініках. Вони свідомі свого покликання, а також того, що доведеться лікувати бідних і знедолених, які сподіватимуться лише на їхню допомогу.

Після закінчення медичного факультету Київського університету (1874) працював як земський лікар у Миргороді, з 1883р. до кінця життя — в Кременчуці.

До 1874 року, часу закінчення університету, Овксентій отримав не одне запрошення залишитися на певних кафедрах. Причому, ці запрошення надходили від поважних професорів. На весь випуск О.Т. Богаєвський один дістав дозвіл на проходження курсів удосконалення при Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії. А вже звідти через рік, ставши повноправним лікарем, опинився на посаді дільничного лікаря в Комишні, що під Миргородом. Тут він один мав обслуговувати до 40 тисяч населення. Його територія, як жартували друзі, дорівнювала доброму німецькому герцогству. Оскільки робота здебільшого була роз’їзною, його бричку в один і той же день могли бачити в селах, які знаходились одне від одного на відстані 20-30 кілометрів.

Доводиться дивуватись, як можна було боротися з інфекціями, організовувати бараки для хворих, лікувати, виконувати операції і водночас збирати і обробляти статистичний матеріал, аналізувати динаміку поширення того чи іншого захворювання, накопичувати інформацію про історію медицини в повіті, земстві.

Чітка громадянська позиція лікаря, вимоги до санітарного стану місць праці та побуту селян, мало кому подобалися. Його звинувачують у приналежності до таємних гуртків, наглядають за пересуванням, підслуховують розмови, анотують найбільш небезпечні для влади висловлювання.

Конфлікт з керівною верхівкою призвів до того, що відпрацювавши термін обов’язковий для випускників, через три роки вів покинув рідну Миргородщину і на деякий час переїжджає на Чернігівщину. Та знову потягнуло на рідну землю. У Шишаках він швидко завойовує авторитет, обирається гласним земства, стає керівником медичної секції, яка об’єднувала 10 лікарів Полтавщини. На цей час припадає початок його науково-літературної діяльності. Він друкується в журналах «Русская медицина», «Здоровье», «Земство», складає «Нарис діяльності Шишацької земської лікарні» за 5 років.

На цей раз Овксентію Богаєвському вдається привернути увагу можновладців до гострих проблем свого фаху. На підставі незаперечних даних, використовуючи всі можливості, показував дійсні причини поширення туберкульозу, холери, тифу, скарлатини, дифтерії, інших захворювань, у тому числі, венеричних. На той час у зв’язку з бурхливим розвитком промисловості на півдні, на Катеринославщині (Криворіжжя, Юзівка, Маріуполь), полтавська земля стає центром міграційних шляхів тисяч безземельних утікачів. І ці люди, покинувши домівки, утворили рухливі маси, які несли з собою такі хвороби, про які тут давно забули, або й не знали зовсім. Потрібні були ліки, дезінфекційні засоби, бараки, відповідний догляд за хворими, харчування. І вимоги Богаєвського поступово втілюються в життя.

У 1883 році побачивши старання 35-річного лікаря, рівень його знань, високу працездатність, самовідданість, а головне що провінційні Шишаки для його розмаху замалі, земство переводить його керівником, а за посадою старшим лікарем Кременчуцької міської лікарні. Це був чудовий простір для новаторства, перспектива для розширення закладу, будівництва нових корпусів, обіцянка, що належне фінансування не забариться.

За встановленою традицією, старший лікар повинен був особисто очолювати хірургічну службу. Добре, що Богаєвський мав певний досвід, добре колись вчився, читав відповідну літературу, цікавився досвідом колег. Та для роботи в такому обсязі, що надавався у великому промисловому місті, ще не був готовий. Тому, користаючи з того, що дістав житло на території лікарні, буквально дні і ночі проводить в операційній, анатомці. Поглиблює знання з топографічної анатомії, оперативної хірургії, відточує техніку хірургічних втручань.

 

Окрема розмова про структурну перебудову лікарняного закладу, його переоснащення, придбання нового, у тому числі досконалого закордонного обладнання: революція торкнулася насамперед перев’язної, операційної та інших приміщень. Впроваджуються нововведення щодо виконання самих операцій, запобігання гнійних ускладнень, знеболювання. Заслуговує на увагу «трактирна система продовольства», яка одночасно вирішила кілька проблем щодо поліпшення харчування хворих, яку б не завадило запровадити і в наш час.

Кременчуцька міська лікарня в 1883 році мала 8 корів, свій сад, город. Уся продукція йшла до столу хворих. Більш того, через великий наплив до лікарні людей із статками, обладнали в одному з приміщень пансіонат для заможних громадян першого та другого класу. Вони перебували в кращих побутових умовах, діставали більш калорійне харчування.

Особлива турбота Овксентія Трохимовича — персонал лікарні. Для подружніх пар будувалось житло, працівники мали низку пільг, одержували надбавки до зарплати. Безкоштовно видавалися лікарняні сукні, халати. При лікарні було відкрито бібліотеку з книжками та періодикою, де для хворих організовували читання на релігійно-моральні теми.

Згодом ця провінційна лікарня стала відома мало не всій Європі. Сюди в повному складі приїздять делегати київського з’їзду лікарів, учасники Пироговського з’їзду. Постійні гості Кременчука — визначні діячі медицини як Росії, так і зарубіжжя. Вони хотіли не лише побачити лікаря та оновлену завдяки його старанням лікарню, а й вивчити багатий передовий на той час досвід, здобутий у лікувально-профілактичній роботі, організації хірургічної справи, а особливо у здійсненні операцій на оці, що висунуло Кременчук на роль провідного офтальмологічного центру.

Богаєвському належить честь відкртиття в місті в 1904 році жіночої акушерсько - фельдшерської школи, що готувала для земства повивальних бабок І розряду (акушерок) та фельдшериць.

Богаєвський не тільки приймав гостей, а й сам чимало поїздив по світу. Він вивчає організацію медико-санітарної служби в Москві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Парижі, Відні, бере участь в з’їздах, конференціях, що проводяться в найкращих клініках світу. Він обирався членом кількох міжнародних лікарських об’єднань, був делегатом майже всіх Пироговських з’їздів. І після кожної його поїздки кременчуцька міська лікарня збагачувалася як не новим приладом, то сучасними методиками, літературою.

Знаючи кілька європейських мов, О. Богаєвський заохочував усіх працівників до читання зарубіжних медичних видань, що позначалося на їхньому професійному зростанні. До того часу, як у 1913 році Богаєвський залишив роботу, майже всі його помічники були висунуті на відповідальні ділянки роботи в інші земства.

В 1911 Київський університет присвоїв Богаєвському науковий ступінь доктора медицини без захисту дисертації. 

Залишивши в 1913 році посаду старшого лікаря Кременчуцької міської лікарні та директора школи, Овксентій Трохимович у 65-річному віці стає консультантом своєї та єврейської міської лікарні. До 5 грудня 1930 року, дня своєї смерті, не поривав зв’язок з медициною, лікарями, хворими.

На жаль, не збереглася могила цього видатного лікаря-новатора, вченого, полум’яного патріота України. Військові, які заволоділи в Кременчуці частиною території міського цвинтаря, зрівняли із землею могили, а плити використали на будівництво підвалів, зрештою завалених.

Дехто в Кременчуці, Полтаві та Києві хотів стерти світлу пам’ять про Овксентія Богаєвського. У тридцяті роки ця спроба не вдалася. Та вже у 80-ті застійні роки комусь знову знадобилося звинувачувати відомого лікаря і вченого у приналежності до якихось гуртків, товариств. Йому приписували зроблені ще у 20-х poках минулого століття висловлювання націоналістичного плану, які диcкредитували радянську владу та її представників на місцях.