З Новим роком незламності та мужності!

Шановні колеги!

Дорогі студенти!

Минає важкий, воєнний рік. Протягом цих місяців російська армія без розбору атакувала цивільні об’єкти, серед яких і лікарні, пологові будинки, аптеки, медичні заклади вищої освіти і т.д. Станом на 19 грудня пошкоджено 93 автомобілі швидкої допомоги, а 367 — захоплено окупантами, пошкоджено 264 заклади охорони здоров’я, 113 з яких — зруйновано вщент. Пошкоджено 566 аптек, 47 з яких — пов­ністю. Убито 29 працівників закладів охорони здоров’я і 70 медиків поранено. Це трагічні цифри. І за них несе відповідальність країна-терорист. 

Але напередодні нового року хочеться говорити про надію, про те, що навіть попри війни надання медичної допомоги в Україні не припинилося. 

Бажаємо, щоб прийдешній рік став для кожного роком добрих змін, а для України — роком зміцнення, ще більшої єдності, зростання, роком Перемоги, коли в нашій країні запанує довгоочікуваний мир та злагода. 

Бажаємо всім і кожному міцного здоров’я, віри та сил, незламності в досягненні найсміливіших цілей, успіхів в усіх справах. Добра вам, миру, родинного затишку та тепла, тихих, світлих та щасливих новорічно-різдвяних свят.

280 років від дня народження Самойловича Данила Самійловича (22.12.1742 - 4.03.1805)

 

ДАНИЛО САМОЙЛОВИЧ – ЗАСНОВНИК ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ФУНДАТОР ПЕРШОГО В УКРАЇНІ МЕДИЧНОГО ТОВАРИСТВА

Ім'я нашого великого земляка, українця Данила Самойловича, на жаль, незаслужено забуте нащадками, хоча ця людина, як ніхто інший, заслуговує на народну пам'ять. Син простого сільського священика з Чернігівщини, він проміняв приготовану йому долю духовного пастиря на повну небезпек кар'єру лікаря-епідеміолога. Все своє життя Самойлович присвятив боротьбі з найбільш глобальною загрозою того часу, що висіла справжнім прокляттям над людством протягом багатьох століть. Він намагався знайти ліки проти чуми і досяг чималого успіху на цьому терені. Талант ученого-медика поєднувався в ньому дивовижною самовідданістю і вірністю своїй справі. Самойлович завжди поспішав туди, де розгорялася епідемія чуми, довго перебував у самому її епіцентрі, рятуючи людей і серйозно ризикуючи власним життям. При цьому допитливий розум лікаря постійно шукав спосіб якщо не зупинити хворобу, то хоча б захистити від неї людей. Йому належить дуже багато новаторських для того часу пропозицій – від ідеї щеплень до примусового миття і змащення дьогтем взуття.

Заслуги талановитого українця були визнані далеко за межами його батьківщини. Самойлович, по суті, став першим українським медиком, який отримав загальноєвропейську популярність.

Данила Самойловича обрали своїм членом Паризька, Марсельська, Тулузька, Дижонська, Мангеймська, Падуанська і ще шість інших хірургічних академій.

При цьому народний самородок залишався дуже скромною людиною. В Лейденському та Страсбурзькому університетах він навчався виключно за свої кошти. Під час російсько-турецьких воєн 1768-1770 і 1887 рр. він завідував армійським польовим госпіталем, залишаючись в тіні великих полководців П. Румянцева і О. Суворова. Уже будучи європейским медичним світилом, Данило Самойлович енергійно керував боротьбою з чумою в українській провінції – в Кременчуці, Єлисаветграді, Одесі та Криму.

Цікаві факти про Данила Самойловича.

Під час російсько-турецьких воєн доктор Самойлович взяв участь в найзнаменніших битвах, наприклад, брав участь у захопленні фортеці Акерман і штурмі Ізмаїла. Завдяки його діяльності кількість смертей серед поранених солдатів різко скоротилася. Безперечні заслуги Самойловича відзначалися в рапортах командувачів – графів П. Румянцева і О. Суворова, однак нагород за свою роботу Самойлович так і не отримав.

Виявляється, Самойлович врятував життя великого російського полководця Олександра Васильовича Суворова, який восени 1787 році отримав цілих два поранення. Український лікар не тільки надав йому першу медичну допомогу, а й протягом місяця доглядав знаменитого фельдмаршала. Потім в своєму рапорті на ім'я Григорія Потьомкіна Суворов писав: «Доктора Самойловича праці та відмінні подвиги, випробувані в тутешніх місцях, відомі. І я по справедливості можу сказати, що його мистецтвом і працями вельми задоволений». Також Суворов представив свого рятівника до ордена Св. Володимира, який Самойлович отримав тільки через 9 років.

Саме Самойлович задовго до Луї Пастера запропонував застосування щеплення. Коли в 1770 році епідемія чуми спалахнула в Москві, Данило Самойлович, незважаючи на небезпеку, приїхав туди. Простий народ в російській столиці свято вірив, що ікона Богоматері на Варварських воротах Кремля має лікувальну силу. Але велике скупчення москвичів біля цього образу призводило лише до ще більшого розповсюдження епідемії. За порадою українського доктора архієпископ Амвросій розпорядився зняти ікону, що призвело до справжнього бунту, під час якого, до речі, і постраждав Самойлович.

Було б дивно, якби сміливий доктор, постійно спілкуючись з великою кількістю людей, що страждають від чуми, сам не заразився цією хворобою. Самойлович справді двічі (а за деякими даними, навіть тричі) переніс чуму, однак вижив. Вважається, що він щоразу випробовував на собі винайдену вакцину, а також нові методи лікування чуми.

З Днем народження, Коледже!

Кременчуцький медичний фаховий коледж імені В. І. Литвиненка відзначає свій славний 118 рік народження. Кожен навчальний заклад має свою історію. Історія  коледжу – це перш за все історія людей, які в ньому працювали і працюють, навчалися і навчаються.

Бібліотечна вітрина - відомі імена

 Грудень

Микола Гурович Куліш

(18.12.1892 - 3.11.1937)

                                                   Антон Федорович Хижняк

(8.12.1907 - 15.10.1993)

                                        Андрій Васильович Головко

(3.12.1897 - 5.12.1972)

ДО 300-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

 

3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога.

 Григорій Сковорода залишив нащадкам феноменальну духовно-педагогічну спадщину, яка не втрачає свого унікального пізнавального, етико-виховного, естетичного значення і тепер, у період творення нової української держави, нової освіти.

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 в селі Чорнухи в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився  у Київській академії. 1742 року став учасником придворної співацької капели в Петербурзі.  Із 1750 року в складі російської місії мандрував та отримав знання у Європі, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.

У 1753 році працював у Переяславському колегіумі. Через запровадження новаторських ідей, недотримання усталених методів викладання його звільнили.

Упродовж 1754–1759 років працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. У 1759–1769 роках Григорій Сковорода працював викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення.

Із 1769 року мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові знання і досвід духовного самопізнання. Упродовж близько 30 років життя Григорій Сковорода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.

У 1753–1785 роках Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».

9 листопада 1794 року філософ  відійшов у вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис:

«Світ ловив мене, та не спіймав».

 

 

✅  АФОРИЗМИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Одним зі свідчень глибини творів Сковороди є їх афористичність. Глибина інтелектуального пошуку митця торкається практично усіх сфер життя людини.

Запрошуємо переконатися у цьому та обрати на кожен день оригінальний повчальний вислів та усвідомити його зміст:

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух  душі, а життя – се рух.
• Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?
• Надмір породжує пересит, пересит – нудьгу, нудьга ж – душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
• Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я  сам перший люблю.
• Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
• Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того – неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.
• Не все те отрута, що неприємне на смак.
• Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.
• Бери вершину і матимеш середину.
• З усіх утрат втрата часу найтяжча.
• Так само як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть до невеличкого човна, а відти знову переберуться у тривесельник, але нічого сим не досягають, бо разом з собою переносять жовч і страх, – так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть.
• Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
• Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.
• Більше думай і тоді вирішуй.
• Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
• Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити. О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!
• Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.
• У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим.
• Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.
• О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних  вчинках!
• Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
• Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
• Одне мені тільки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
• З видимого пізнавай невидиме.
• Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись..
• Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
• Звірившись на море, ти перестаєш належати сам собі.
• Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
• Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
• Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
• Коли велика справа – панувати над тілами, то ще більша – керувати душами.
• Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і  твою оселю, і сусідську.
• Для шляхетної людини ніщо не є таке важке, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають пустомудрі.
• Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?
• Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує.
• Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.
• Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.
• Сліпі очі, коли затулені зіниці.
• Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.
• Все минає, але любов після всього зостається.
• Кому душа болить, тому весь світ плаче.
• Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

 ꕥꕥꕥ

Голодомор 1932-33 років – найбільша історична катастрофа України ХХ століття

 

Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.

В історії бурхливого XX ст. голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії.

Причини його лише частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн.

Найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

 

Глибокий слід, залишений Голодомором 1932-1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ ст.

Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941-45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр. Однак, якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 32-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався комуністичний режим в Україні.

9 років Революції Гідності

 21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи. Мільйони українців вшановують ідеали свободи, демократії, патріотизму й мужності своїх громадян.

День гідності та Свободи – одне зі знакових державних свят у новітній історії України. Воно присвячене двом революціям в Україні – Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Щороку День Гідності та Свободи українці відзначають 21 листопада – в річницю початку Євромайдану.  Метою запровадження пам’ятної дати стало утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття. Цього дня вшановується патріотизм і мужність громадян, які восени 2004-го та в листопаді 2013 – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини й громадянина, національних інтересів Української держави та її європейського вибору.

Особливо важливого значення свято набуває зараз, у час, коли рф повномасштабно вторглась на територію України.

Моя Україна встала з колін,
Вона подолає всі стіни.
І стане країною серед країн,
Відродиться під час руїни.
Слава Україні!

День студента

17 листопада Міжнародний день студентів

 Дорогі друзі !

Прийміть щирі вітання з Міжнародним Днем студента!

17 листопада має особливе значення для студентів усього світу. Це свято, об'єднує молодих людей усіх навчальних закладів.

Студенти завжди були авангардом української молоді. Від Вашої небайдужої життєвої позиції, активної участі у суспільних-соціальних перетвореннях великою мірою залежить майбутнє України.

Бажаємо усім студентам, здоров'я, успіхів, творчого натхнення у навчанні та житті! Здійснення усіх мрій! Нехай завжди залишиться з вами радість чудових студентських років!

Простий та смачний рецепт торту "Бідний студент"

 Студентське життя чомусь асоціюється з бідністю. Проте воно завжди веселе та солодке. Такий і наш торт "Студент" — з мінімумом інгредієнтів отримуємо смачний десерт.

Інгредієнти:

· 1 стакан кефіру

· 0,5 стакану цукру

· 2 ст. л. олії

· 2 ст. л. варення

· 1 ч. л. соди

· 2 стакани муки

· 2 яйця

· Крем

Для початку соду потрібно погасити оцтом.

Після цього змішуємо основні інгредієнти: кефір, цукор, олію, варення (будь-яке), погашену соду, муку та яйця. Усе гарно змішуємо блендером та відправляємо у формочках в духовку. Випікаємо 30-35 хвилин.

Перед подачею на стіл потрібно змастити кремом.

Нові книги

  Шановні читачі! 

Запрошуємо вас відвідати бібліотеку для перегляду нової літератури.

14 листопада - 110 років від дня народження Андрія Малишка

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла...

 Андрій Самійлович Малишко – поет з багатим і оригінальним образним баченням світу.

Народився в місті Обухів в багатодітній сім’ї сільського шевця. Жилося родині не розкішно: землі було дві десятини, а сім’я чималенька – тільки дітей одинадцятеро. Андрій ходив заможнішим по господарству помагати, грав на весіллях на гармонії, бо ж мав і талант музики.
Підрісши пішов у семирічку, потім навчався у медичному технікумі. Та кликали його інші мрії, жив у юнаковій душі потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Тож привів він Малишка на літературний факультет Київського інститу народної освіти (нині – університет ім.Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський.
Багато його поезій покладено на музику. І ці пісні стали справді народними: «Пісня про рушник», «Київський вальс», «Стежина», «Пісня про вчительку», «Знову цвітуть каштани».

150 років від дня народження Богдана Лепкого

 Богдан Лепкий (1872-1941), письменник, педагог, перекладач, літературознавець.

Народився в с. Крегулець Гусятинського округу в Галичині (тепер Тернопільська обл.) у родині священика. Навчався у Бережанській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. З 1895 року – вчитель української та німецької мови і літератури у Бережанській гімназії. В 1899–1914 рр. перебував у Кракові. Друкуватися почав з 1895 року. Під час Першої світової війни (1914–1918) вів культурно-освітню роботу в таборах полонених (Венцляр). Після війни деякий час був у Берліні, де став співробітником видавництва «Українське слово». В 1925 році повернувся до Кракова, працював професором Ягеллонського університету. У 1938-1939 рр. був членом польського сенату у Варшаві.

Автор збірок поезій: «Стрічки», «Осінь», «Книжка горя», «Доля»; тетралогії «Мазепа», оповідань, спогадів, літературознавчих критичних нарисів. Богдан Лепкий є автором знаменитої (особливо серед українських емігрантів у Канаді, Америці та Австралії) пісні-реквієма «Журавлі», яка вже встигла стати народною. Цю пісню неперевершено виконувала Квітка Цісик, була вона й в репертуарі Анатолія Солов’яненка.