Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.
Немає коментарів:
Дописати коментар