140 років від дня народження Івана Антоновича Кочерги (1881–1952), українського драматурга, перекладача. Закінчив юридичний факультет Київського університету, проте справжнім його покликанням була література. Найбільшого визнання і популярності здобули історичні драми «Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», а також п’єси на сучасні теми «Марко в пеклі», «Майстри часу». За «Ярославом Мудрим» у 1973 році було створено дві опери – одну написав Григорій Майборода, іншу – Юлій Мейтус. «Свіччине весілля» стало однойменним балетом на музику Юрія Знатокова (теж у 1973).
Слава і визнання прийшли до Івана Кочерги досить пізно – у 54 роки, коли його п’єса «Майстри часу» посіла друге місце у Всесоюзному урядовому конкурсі на найкращу п’єсу. До того він тихо-мирно жив у Житомирі, працював ревізором у робітничо-селянській інспекції та писав п’єси «в шухляду».
Після гучної перемоги Кочерга переселився з сім’єю до Києва, почав мешкати у престижному будинку письменників Роліт (нині – вул. Б. Хмельницького, 68), став членом Спілки письменників України. Кочерга володів багатьма мовами, зокрема латиною, добре знався на світовій літературі, історії, міфології, юриспруденції тощо. Протягом багатьох років його не лише не друкували, не ставили, але й просто ігнорували (особливо, коли Спілку очолював Олександр Корнійчук). Кочерга виживав тоді лише завдяки перекладам (перекладав Метерлінка, Гете).
Дихнути більш-менш вільно письменник міг тільки за часів правління Спілкою Максима Рильського та Миколи Бажана. Трагічним було й особисте життя Івана Кочерги. Особливо на схилі років. З дружиною – Аделаїдою Степанівною, йому надзвичайно пощастило, а от із рідними дітьми – не дуже. Обидва його сини – Роман і Михайло були алкоголіками. Особливо потерпало подружжя від витівок молодшого – Романа, який напивався до нападів божевілля. Батьки мусили викликати «швидку», санітари силою його зв’язували й забирали до психушки. Траплялося, що син бігав за батьком (якому на той час було вже за 70) із сокирою, намагаючись його вбити. Іван Антонович змушений був тікати, переховуватися у сусідів… 42-річний Роман помер від перепою на четвертий день нового, 1951 року. Письменник поховав сина, мужньо намагався жити далі, почав писати п’єсу про Максима Березовського, втім, напередодні 1953 року, і сам помер. Дружина ненадовго пережила чоловіка, але встигла стати свідком його посмертної слави.
Немає коментарів:
Дописати коментар