Василь Стус—український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, правозахисник. Активний представник українського культурного руху шістдесятників. Він був одним із найактивніших дисидентів. У 1990 році Василь Стус отримав звання Лавреата Державної премії імені Тараса Шевченка, а у 2005-му посмертно став Героєм України.
Усе доросле життя Василя Стуса було пов’язане з переслідуваннями, допитами, табірними ув’язненими. Уперше під немилість тогочасної влади поет потрапив у 27 років. Під час перегляду фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» відбулася акція протесту проти арештів у колах української інтелігенції. За участь в акції Василя відрахують з аспірантури і йому доведеться працювати простим кочегаром.
Перше тюремне ув’язнення Стуса радянською владою було в травні 1972 року. Саме тоді було створено збірку«Час творчості». На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах.
Але це не зламало Василя та не змінило його погляди. Згодом, коли він повернеться додому, братиме активну участь в українському культурному житті: зокрема, вступить до Української Гельсінської спілки.
Влада не забарилася з наступним арештом, затримавши Стуса як «особливо небезпечного рецидивіста». У травні 1980 року він опинився за ґратами й отримав 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Вийти на свободу йому вже не судилося.
Із 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. За переконання в необхідності збереження й розвитку української культури, творчість Василя Стуса була заборонена.
Любов до України, нетерпимість до фальші і зла — сенс життя Василя Стуса. Перебуваючи у неволі, він, попри заборону та підірване здоров’я, знаходив сили й можливість писати вірші, перекладати Ґете, Рільке.Усамітнення в камері давало йому ще один привід для творчості й саморозвитку.
Василь Стус для українців є символом непохитності переконань. Саме за захист української мови і культури та боротьбу за права людини його двічі засуджувала радянська влада, а його творчість була заборонена.
«Людина без шкіри»,—називали вразливого Стуса друзі, бо не вмів пристосовуватись до життєвих обставин і завжди бив правдою прямо в обличчя, якою б гіркою вона б не була.
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в одному з таборів ГУЛАГу в Пермській області його життя обірвалося. Але ідея Стуса—нетерпимість до зла і байдужості, прагнення свободи—жива і досі.
Немає коментарів:
Дописати коментар