Місто, яке живе, працює, виховує дітей - знову стало мішенню.
Ці удари - не по військових.
Це по людях.
По домівках. По вікнах. По звичайних ранках.
Але навіть в укриттях ми залишаємося людьми.
Ми тримаємося за руки.
Ми молимося - кожен по-своєму.
Ми не звикаємо до війни, бо до неї неможливо звикнути.
Кременчук - це не просто точка на карті. Це серця. Це життя. Це пам'ять. І попри все - це незламність.
Ми вистоїмо.
Бо правда - за нами. Бо світло - сільніше за темряву.
Немає коментарів:
Дописати коментар