7 грудня. День, який не стерти з пам'яті

 

7 та 11 грудня Кременчук знову прокидався від вибухів.

Місто, яке живе, працює, виховує дітей - знову стало мішенню.

Ці удари - не по військових.

Це по людях.

По домівках. По вікнах. По звичайних ранках.

Але навіть в укриттях ми залишаємося людьми.

Ми тримаємося за руки.

Ми молимося - кожен по-своєму.

Ми не звикаємо до війни, бо до неї неможливо звикнути.

Кременчук - це не просто точка на карті. Це серця. Це життя. Це пам'ять. І попри все - це незламність.

Ми вистоїмо.

Бо правда - за нами. Бо світло - сільніше за темряву.