28 жовтня - День визволення України від фашистських загарбників

Минуло вже 77 років з того переможного дня, але і донині не вщухає біль людських втрат у тій жахливій смертоносній війні.   

Український народ завжди пам’ятатиме тих, хто гідно пройшов важкими дорогами війни, сумлінно виконав священний обов’язок — мужньо захищав від загарбників свій рідний край.

Щорічно 28 жовтня відзначається День визволення України від німецько – фашистських загарбників. Це свято встановлено в Україні згідно з Указом Президента від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні».

В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.

В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.

Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України.

Цей світлий і водночас сумний день дуже важливий і незабутній для всіх тих, хто визволяв Україну. Ми схиляємо голову перед пам’яттю загиблих, висловлюємо вдячність і повагу живим, згадуємо тих, кого з нами немає вже в мирний час.

 

14 жовтня - День захисників і захисниць України. День українського козацтва

 

14 жовтня — день із багатою історією. Україна святкує не лише День захисників і захисниць, а й День українського козацтва та день заснування Української повстанської армії.

День захисника України має значно ширший контекст, аніж привітання чинних військовослужбовців. Це й день пам'яті та пошани всіх, хто впродовж століть боровся за свою землю і відстоював суверенітет України після здобуття нею незалежності. Сьогодні справа захисту української незалежності згуртувала і кадрових військових, і добровольців, і волонтерів, тому коло тих, кого ми вшановуємо як захисників України, включає і їх.

Довідка про історію свята

День захисника України призначено на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці. В Русь-Україну це свято прийшло з Візантії після запровадження християнства. Князь Ярослав Мудрий над Золотими Воротами в Києві збудував надбрамний храм на честь Богоматері.

Українська традиція вшанування Покрови була продовжена в козацьку добу. На Запорозькій Січі це свято було одним з найголовніших. Цього дня відбувалися ради, де вибирали кошового та старшину, а січові церкви зводили передусім на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У Гетьманщині виникає й цілком новий тип ікони - "Козацька Покрова". На ній під омофором Діви Марії іконописці розміщують українських ієрархів, гетьманів, старшину та значних козаків.

У XX ст. традицію пошанування Покрови як опікунки українського війська перейняла Українська повстанська армія. Саме день 14 жовтня 1942 року вважається символічною датою її постання.

У ХХІ ст. другий рік святкування цього свята припадає на другий рік формування справжньої української армії — оновлення Збройних Сил України, їх професіоналізації та розвитку в найскладніших умовах — воєнної агресії.

 

Офіційне гасло відзначень: Сила нескорених

 

Нинішній український воїн, який захищає українську державність у зоні АТО, — спадкоємець нескорених — тих, хто боронив кордони й безпеку своєї землі впродовж століть, часто в неймовірно складних умовах відсутності державності та атак значно сильніших ворогів, — дружинників княжих часів, козаків, січових стрільців, воїнів Української революції 1917-1921 років, повстанців Холодного яру та вояків УПА. Їх усіх — від давнини до сьогодення – і вшановуємо 14 жовтня, у День захисника України.

Майстер часу Іван Кочерга - драматург із Чернігівщини

 

140 років від дня народження Івана Антоновича Кочерги (1881–1952), українського драматурга, перекладача. Закінчив юридичний факультет Київського університету, проте справжнім його покликанням була література. Найбільшого визнання і популярності здобули  історичні драми «Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», а також п’єси на сучасні теми «Марко в пеклі», «Майстри часу». За «Ярославом Мудрим» у 1973 році було створено дві опери – одну написав Григорій Майборода, іншу – Юлій Мейтус. «Свіччине весілля» стало однойменним балетом на музику Юрія Знатокова (теж у 1973).

 Слава і визнання прийшли до Івана Кочерги досить пізно – у 54 роки, коли його п’єса «Майстри часу» посіла друге місце у Всесоюзному урядовому конкурсі на найкращу п’єсу. До того він тихо-мирно жив у Житомирі, працював ревізором у робітничо-селянській інспекції та писав п’єси «в шухляду».

 Після гучної перемоги Кочерга переселився з сім’єю до Києва, почав мешкати у престижному будинку письменників Роліт (нині – вул. Б. Хмельницького, 68), став членом Спілки письменників України. Кочерга володів багатьма мовами, зокрема латиною, добре знався на світовій літературі, історії, міфології, юриспруденції тощо. Протягом багатьох років його не лише не друкували, не ставили, але й просто ігнорували (особливо, коли Спілку очолював Олександр Корнійчук). Кочерга виживав тоді лише завдяки перекладам (перекладав Метерлінка, Гете).

 Дихнути більш-менш вільно письменник міг тільки за часів правління Спілкою Максима Рильського та Миколи Бажана. Трагічним було й особисте життя Івана Кочерги. Особливо на схилі років. З дружиною – Аделаїдою Степанівною, йому надзвичайно пощастило, а от із рідними дітьми – не дуже. Обидва його сини – Роман і Михайло були алкоголіками. Особливо потерпало подружжя від витівок молодшого – Романа, який напивався до нападів божевілля. Батьки мусили викликати «швидку», санітари силою його зв’язували й забирали до психушки. Траплялося, що син бігав за батьком (якому на той час було вже за 70) із сокирою, намагаючись його вбити. Іван Антонович змушений був тікати, переховуватися у сусідів… 42-річний Роман помер від перепою на четвертий день нового, 1951 року. Письменник поховав сина, мужньо намагався жити далі, почав писати п’єсу про Максима Березовського, втім, напередодні 1953 року, і сам помер. Дружина ненадовго пережила чоловіка, але встигла стати свідком його посмертної слави.

Семінар для бібліотечних працівників "Елементи бібліотечного маркетингу в діяльності бібліотек в умовах дистанційної освіти"

 30 вересня 2021р. в режимі онлайн відбувся вже вдруге семінар Науково – методичного центру вищої та фахової передвищої освіти «Елементи бібліотечного маркетингу в діяльності бібліотек в умовах дистанційної освіти» для завідувачів бібліотек та бібліотечних працівників закладів фахової передвищої освіти.

В день Всеукраїнського дня бібліотек в семінарі брали участь бібліотекари  коледжів фахової передвищої освіти з усієї України.

Програма семінару:

1.      Формування інформаційних ресурсів бібліотек ЗФПО

2.        Електронні освітні ресурси у професійній діяльності педагога

3.       Фейсбук, Інстаграм, ТікТок - що ж обрати?

4.      Досвід роботи Харківського обласного методичного об`єднання працівників бібліотек ЗФПО

5.      Впровадження автоматизованої бібліотечно - інформаційної системи в бібліотеці коледжу

6.     Віртуальна бібліотека коледжу

7.      Творчий потенціал педагогічних та студентських колективів: пошук нових ефективних форм і методів роботи.

Реалії нашого часу викликають змінювати форми роботи та переходити в режим онлайн, що позитивно оцінюється учасниками семінару, та дозволяє обговорювати питання, які цікавлять багатьох.

 

Дорогі наші вчителі! Вітаємо вас з Днем вчителя! Високо цінуємо щедрість ваших люблячих сердець, ваше терпіння і розуміння, відданість справі! Бажаємо міцного здоров’я, бадьорості тіла й духу, радості від вашої нелегкої праці і усіляких успіхів в особистому житті! Нехай вас оточують повага і любов, доброзичливість і милосердя, життєрадісність і наша вдячність!

✺ Кременчук: день міста ✺

Кременчужани відзначають День міста - 450 років з дня першої письмової згадки про Кременчук. 

День пам’яті жертв Бабиного Яру

 Сьогодні  29 вересня - День пам’яті жертв Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту.

29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб.

Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів у 1943 році.

Читайте також: Бабин Яр: роковини трагедії та суперечка, в якій немає винуватих

За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів». Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії.

Пам'ять про трагедію Бабиного Яру вшановується в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.

 Мітинг 1966р. у Бабиному Ярі. Уривок з документального фільму «Виктор Некрасов. Вся жизнь в окопах», 2011. Автори і режисери: Олена Якович, Олексій Шишов.

Евгений Евтушенко

Бабий Яр

Над Бабьим Яром памятников нет.
Крутой обрыв, как грубое надгробье.
Мне страшно.
Мне сегодня столько лет,
как самому еврейскому народу.Мне кажется сейчас —
я иудей.
Вот я бреду по древнему Египту.
А вот я, на кресте распятый, гибну,
и до сих пор на мне — следы гвоздей.
Мне кажется, что Дрейфус —
это я.
Мещанство —
мой доносчик и судья.
Я за решеткой.
Я попал в кольцо.
Затравленный,
оплеванный,
оболганный.
И дамочки с брюссельскими оборками,
визжа, зонтами тычут мне в лицо.
Мне кажется —
я мальчик в Белостоке.
Кровь льется, растекаясь по полам.
Бесчинствуют вожди трактирной стойки
и пахнут водкой с луком пополам.
Я, сапогом отброшенный, бессилен.
Напрасно я погромщиков молю.
Под гогот:
«Бей жидов, спасай Россию!»-
насилует лабазник мать мою.
О, русский мой народ! —
Я знаю —
ты
По сущности интернационален.
Но часто те, чьи руки нечисты,
твоим чистейшим именем бряцали.
Я знаю доброту твоей земли.
Как подло,
что, и жилочкой не дрогнув,
антисемиты пышно нарекли
себя «Союзом русского народа»!
Мне кажется —
я — это Анна Франк,
прозрачная,
как веточка в апреле.
И я люблю.
И мне не надо фраз.
Мне надо,
чтоб друг в друга мы смотрели.
Как мало можно видеть,
обонять!
Нельзя нам листьев
и нельзя нам неба.
Но можно очень много —
это нежно
друг друга в темной комнате обнять.
Сюда идут?
Не бойся — это гулы
самой весны —
она сюда идет.
Иди ко мне.
Дай мне скорее губы.
Ломают дверь?
Нет — это ледоход…
Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно,
по-судейски.
Все молча здесь кричит,
и, шапку сняв,
я чувствую,
как медленно седею.
И сам я,
как сплошной беззвучный крик,
над тысячами тысяч погребенных.
Я —
каждый здесь расстрелянный старик.
Я —
каждый здесь расстрелянный ребенок.
Ничто во мне
про это не забудет!
«Интернационал»
пусть прогремит,
когда навеки похоронен будет
последний на земле антисемит.
Еврейской крови нет в крови моей.
Но ненавистен злобой заскорузлой
я всем антисемитам,
как еврей,
и потому —
я настоящий русский!

961 г.

 

28 вересня – Всесвітній день боротьби проти сказу

 

Всесвітній день боротьби проти сказу покликаний підвищити обізнаність населення щодо запобігання сказу. Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин.

Сказ — це гостре особливо небезпечне  вірусне захворювання  усіх теплокровних тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким пошкодженням центральної нервової системи і завжди закінчується смертю.

Джерелом інфікування людини є тварини, зокрема лисиці, кажани, свійські тварини, собаки та коти. За даними ВООЗ, у 99% випадків захворювання та смерті людини від сказу джерелом збудника  є собаки та кішки. В Україні – в 50 % кішки. Близько 40% жертв укусів імовірно хворих на сказ собак — діти віком до 15 років. Заразитися можна через укус, подряпину чи пошкодження шкіри хворою твариною або потрапляння слини зі збудником сказу на слизові оболонки.

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті зупинки роботи серця, дихання.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус. Але після цього слід звернутися до лікаря!

У разі інфікування потрібна негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини, яка запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків. Херсонська область забезпечена цією вакциною в достатній кількості.

Для профілактики сказу необхідно регулярно вакцинувати свійських тварин та диких м’ясоїдних тварин, уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами, не торкатися диких чи безпритульних тварин, не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти), виконувати правила утримання тварин.

 

28 вересня - Міжнародний день безпечного аборту

 

Згідно зі статистикою ВООЗ відсутність доступу до послуг із безпечного переривання вагітності призводить до того, що щорічно 25 мільйонів жінок вдаються до "підпільних абортів", які часто призводять до страшних наслідків. Той факт, що жінки і дівчата не мають доступу до послуг із ефективної контрацепції та безпечного аборту, має серйозні наслідки для їхнього власного здоров'я і здоров'я їхніх сімей. 

Такого бути не повинно. Проте, незважаючи на досягнення в галузі технологій і  науки, у світі все ще відбувається неприпустимо багато небезпечних абортів, від яких страждає й вмирає неприпустима кількість жінок. Аборт не є методом планування сім’ї, але якщо жінка приймає рішення переривати  вагітність у визначені терміни, це потрібно зробити  з використанням безпечних методів та дотриманням репродуктивних прав жінок

17 вересня - Всесвітній день безпеки пацієнтів

   

Безпека пацієнтів – це основоположний принцип надання медичної допомоги.  Кожен вид, форма і умови надання медичної допомоги супроводжуються певними ризиками для пацієнтів.  Несприятливі реакції можуть виникнути в результаті будь-яких медичних втручань навіть при їх правильному виконанні (незалежно від того, чи мають вони діагностичну,  лікувальну або реабілітаційну спрямованість).

За оцінками провідних світових фахівців, в різних країнах тільки при наданні стаціонарної допомоги заподіяти шкоду можуть щонайменше кожному 10 пацієнту.  Разом з тим, майже половину випадків, в результаті яких можна заподіяти шкоду, можна попередити. Як приклад можна привести зниження поширеності внутрішньолікарняних інфекцій, яке на 55% пов’язано виключно з дотриманням правил гігієни рук медичного персоналу.

В теперішній час пандемія COVID-19 є однією з найсерйозніших проблем і загроз, з якими стикається людство, а охорона здоров’я переживає свою найбільшу кризу в області забезпечення безпеки пацієнтів за всю історію! 

Пандемія COVID-19 виявила величезні проблеми, з якими в теперішній час стикаються медичні працівники в усьому світі.  Робота в стресових умовах створює ризики для безпеки медпрацівників, включаючи інфікування і поширення захворювань в медичних установах, обмежений доступ до засобів індивідуального захисту та інших заходам профілактики інфекцій, а також вчинення помилок, які можуть завдати шкоди як пацієнтам, так і медичним працівникам. У багатьох країнах медичні працівники стикаються із збільшеною небезпекою інфікування, нещасних випадків, стигматизації, хвороб.

Для надання безпечної медичної допомоги пацієнтам украй важлива наявність в системі охорони здоров’я компетентного, кваліфікованого, зацікавленого медичного персоналу і створення умов для залучення пацієнтів до процесу лікування.