23 серпня - День державного прапора України

 

23 серпня Україна відзначає День державного прапора.

День Державного Прапора – це свято всіх поколінь українців. Це данина поваги символу держави, що пройшов довгий, часом героїчний, часом трагічний шлях. Під рідним прапором український народ утвердив віковічну мрію про державність, соборність і самостійність. Благородні синій і жовтий кольори неба і пшениці символізують велику працю наших людей від сходу до заходу України й з півночі до півдня.

То ж нехай синьо-жовтий стяг і надалі вселяє в серце кожного українця гордість та спонукає на нові подвиги заради своєї Батьківщини.

 Внесення Прапора Незалежності України до стін Верховної Ради України 24 серпня 1991 року. Фото Єфрема Лукацького.

24 серпня група депутатів, серед яких були Вячеслав Чорновіл, Микола Поровський, Іван Заєць, Ярослав Кендзьор, Ігор Деркач, Володимир Крижанівський, внесла до сесійної зали прапор, розміром 8х4 метри, і накрила ним трибуну.
Синьо-жовтий стяг – це знамено боротьби за свободу та незалежність України. Це символ тисячолітньої традиції українського державотворення.

Кременчук у вогні

 19 серпня Кременчук  зазнав масованої атаки російських дронів та ракет.

В ніч з 18 на 19 серпня Кременчук пережив нову масовану атаку росіян. Після ударів десятками дронів і крилатих ракет небо у місті затягнуло чорним димом, на землі знаходили нерозірвані касетні боєприпаси.

Попереднього разу місто було під такою масованою атакою всього два місяці тому - 15 червня.

Мер міста Малецький подякував силам ППО, які відбивали атаку, та рятувальникам ДСНС, що одразу розпочали ліквідацію пожеж.

Після російської атаки на Полтавську область на території Кременчука виявили нерозірвані касетні боєприпаси з ракет.

Єдине, що несе  росія - це горе, розруху і біль.

28 липня — День пам'яті закатованих та загиблих у полоні

 28 липня — День пам'яті закатованих та загиблих у полоні. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року російські окупанти скоїли масове вбивство військовополонених захисників Маріуполя в Оленівці.

Тоді згинуло 53 українських військовополонених. Ще понад 130 були поранені.

Для рідних, які чекали своїх додому, обірвалася остання надія, назавжди почорніли будні й довічно на серці оселилася журба.

Винні досі не покарані. Та це питання часу. Бо існує Вищий суд - Божий. Усі, хто зловісно нищить і відбирає людські життя неминуче отримають своє. І підуть у глибоке забуття.

Цей день і про тих, хто загинув в російській неволі, про тих, хто зараз перебуває в полоні.

Вічна пам'ять. Нам тепер не забути.

Варто боротися за кожного, хто зараз у неволі.

Не пробачимо.

27.06.2022 АМСТОР

 Минуло три роки з моменту трагедії в ТЦ "Амстор" у Кременчуці.

Того дня російський удар забрав життя 22 людей, ще понад 100 отримали поранення.

Кременчук уперше відзначає День міста по-новому

 

З 2025 року Кременчук відзначає День міста по-новому — в останні вихідні травня. Цьогоріч дата випадає на 24-25 травня.

Рішення про зміну дати затвердили на сесії міської ради згідно з результатами голосування в застосунку «Кременчук.Цифровий» — 72% жителів підтримали перенесення дати.

Підставою для зміни стала історична обґрунтованість: ключові події розвитку Кременчука відбувалися саме в травні. Серед них — надання Магдебурзького права (20 травня 1649 року), будівництво першого мосту (травень 1770 року), обрання першого органу самоврядування (2 травня 1785 року), святкування "Кремінця і Веселинки", а також початок "прогулянкової навігації" на острови після весняних повеней.

                                                                     Площа у Кременчуці.

Сквер імені Олега Бабаєва в Кременчуці

Набережна у Кременчуці

23 травня – День Героїв

 

Упродовж багатьох десятиліть українці вшановують пам’ять героїв, які поклали життя в боротьбі за волю і незалежність України. Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів.

Нині свято не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо з 2014 року, відколи українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка після анексії Криму та окупації частини Донбасу, у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення. На жаль, протягом десяти років війни пантеон героїв, які віддали життя за Україну, поповнюється  щодня.

19 - 25 травня Національний тиждень безбар’єрності

 

З 19 по 25 травня 2025 року в Україні вперше проводитиметься Національний тиждень безбар’єрності задля привернення уваги суспільства до потреби створення доступного середовища та рівних можливостей для всіх громадян, підвищення обізнаності про рішення та реформи у контексті формування безбар’єрних просторів, сервісів та інформації, адже безбар’єрність ‒ це не лише про інфраструктуру, а й про повагу, гідність і комфорт для кожного.

Мета кампанії ‒ сформувати культуру безбар’єрності через інформаційні заходи, приклади доступності та активну участь громадян, бізнесу й влади.

В рамках кампанії соціальним педагогом коледжу Князькіною Д. В. проведено години безбар'єрності для здобувачів освіти 2 та 3 курсів спеціалізації "Акушерська справа" та "Лікувальна справа". В інтерактивному форматі здобувачі освіти ознайомилися з цінностями політики безбар'єрності та популяризацшєю мови поваги.

Шевченко в серці, скальпель у руках, тисяча книжок — у спадок: філія кременчуцької бібліотеки стала музеєм пам’яті Михайла Парнети

 Під час розбору архіву Михайла Парнети виникла ідея створити окрему кімнату.

Сьогодні у філії №5 імені Михайла Парнети КЗК «Кременчуцька міська публічна бібліотека» урочисто відкрили меморіальну кімнату Почесного громадянина міста Кременчука – Михайла Парнети.

А почалося все з телефонного дзвінка Тетяні Майдак, виконуючій обов’язки директора Кременчуцької міської публічної бібліотеки, від доньки Михайла Парнети – Оксани.

«Вона запитала: “Чи хочемо ми забрати до бібліотеки його особисту бібліотеку?”… Мої колеги поїхали туди, побачили цю шикарну літературу, зателефонували мені і кажуть: “Ну ми забираємо, звісно”. Пані Оксана — настільки гарна людина, з нею дуже приємно спілкуватися. Вона відкрита для всіх… Коли ми привезли цей архів, і я його розкрила, я зрозуміла, що це трошки не для бібліотеки — це скарби. Я розумію їхню цінність для міста.

Я зателефонувала знову ж таки пані Оксані і запропонувала розділити: книги залишити у бібліотеці, а всю його спадщину — “медицину”, особисті речі, грамоти, подяки — передати до краєзнавчого музею. Вона погодилася. Тому відразу кажу: близько 80% архіву Михайла Парнети зберігаються в нашому краєзнавчому музеї, але всю літературу — це близько тисячі примірників — ми залишили в бібліотеці. І ще 20% його архіву також залишилося», — розповіла Т. Майдак.

 

 Вона згадує, що під час розбору архіву виникла ідея створити окрему кімнату.

«А коли я ще більше про нього прочитала, я зрозуміла, що він працював саме тут, поряд з бібліотекою, у лікарні. Я зателефонувала знову ж до пані Оксани і кажу: “Як ви на це подивитесь, якщо ми залишимо і присвоїмо ім’я вашого батька філії бібліотеки, але не стільки як лікаря, скільки як громадського діяча, поціновувача української літератури й шанувальника Шевченка?” Чесно скажу — у неї хвилина була тиша. Вона цього не очікувала. Бо це було моє враження. І вона сказала: “Так”», — пригадала пані Тетяна.

 

 

Начальниця управління культури й туризму Ірина Вологодська підкреслила:

«Це дійсно подарунок безцінний, тому що тисяча екземплярів книг саме українською мовою, художньої літератури, з помітками самого Михайла Парнети. Це безцінно, тому що кожну книгу він прочитав, кожна його надихнула. І Кременчук має пам’ятати таких людей, які зробили для популяризації української мови, історії, культури дуже багато».

Усіх охочих запрошують відвідати меморіальну кімнату за адресою: вул. Республіканська, 65. У філії №5 бібліотеки можна погортати книги, посидіти за столом Михайла Парнети. Бібліотекарі охоче проводять безкоштовні екскурсії.

 

18 травня — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

 

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня), передає Укрінформ.

Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висували претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.

За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії) було депортовано 183 144 особи; за татарськими джерелами – понад 400 тис., з яких упродовж півтора року померло близько 46% депортованих. В каральній операції брали участь 32 тис. співробітників НКВС. Людям на збори давали від кількох хвилин до пів години, з собою дозволяли взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, а ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.

Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилася майже в 10 разів.

15 травня - Всесвітній день вишиванки

 

 Вишиванка — це один з головних символів українського народу.  

Точний період появи українських вишиванок встановити не можна, але відомо, що зачатки цього ремесла існували за кілька тисячоліть до нашої ери. Археологи знаходили залишки стародавнього посуду з візерунками, схожими на вишиванку.

Мистецтво вишиванки стрімко розвивалося у Київській Русі. У ті часи вишиті сорочки були дуже дорогими і доступними лише для багатіїв. Існували спеціальні школи вишивальниць при школах і монастирях, які здебільшого працювали на замовлення знатних осіб.

Перша школа вишивки з'явилася ще в XI столітті, заснована сестрою Володимира Мономаха — Анною. Тут вчилися мистецтва гаптування золотом і сріблом.

Зазвичай це мистецтво виконували дівчата, готуючи собі придане на майбутнє весілля. Кількість зібраних вишиванок часто слугувала показником матеріального добробуту нареченої.

Наприклад, якщо у дівчини було від 30 до 40 сорочок, то вона вважалася представницею скромної сім'ї, тоді як та, у кого їх було від 100 й більше, вважалася дуже заможною нареченою.

З 17 століття мистецтво вишиванки почало поширюватися у народі. Вишивати вміла кожна українка. Дівчата вишивали рушники на своє майбутнє весілля і демонстрували родичам нареченого. Якщо наречена погано володіла голкою, то її могли вважати невмілою господинею.

Поступово вишиванки стали доступнішими і все частіше використовувалися у побуті. З'явилися не тільки жіночі, а й чоловічі вишиті сорочки. 

                                                     🌿🌿🌿

                                                    🌿🌿🌿

 

Кримськотатарська вишивка

Традиційна закарпатська вишивка

Полтавська вишиванка, вишита білим по білому

Чернігівська вишивка

Традиційна вишивка  Київщини

 

                               Білосніжна кішка по кличці Білочка на «Мегамарші вишиванок»

                                                                               у 2014 році в Києві

                                                                              Тату вишиванка