185 років від дня народження Івана Нечуя-Левицького

 

185 років від дня народження українського письменника, етнографа, фольклориста, перекладача, педагога

«Пишу те, що бачив і що знаю,

А чого не знаю, за те не берусь».

І. Нечуй-Левицький.

Цікаві факти про Івана Нечуй-Левицького.

Громадянин І. Левицький сформувався раніше, ніж письменник І.Нечуй-Левицький. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо.

Ніколи не був одружений. Жив для себе та літератури, усі гроші витрачав на книги. «Бувало, що й жалкував, а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна-як було б. Якби попалася така, як Балабусі (головний герой його повісті) , то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій». – Нечуй-Левицький про холостяцьке життя.

Був доволі дивакуватим та дуже пунктуальним. Завжди ходив з парасолькою та лягав спати о 10 вечора незважаючи ні на що.

Говорив: “Писати треба так, як люди говорять!”. Не терпів літеру “ї”, писав не “їх”, а “йих” і т. ін. Був дуже категоричним щодо правопису та у заповіті вимагав, щоб так його саме так друкували завжди.

Першим почав писати про політику тотальної русифікації в Україні, висвітлюючи цей процес у творах:“Хмари”, “Причепа”, “Над Чорним морем”,. “Російська народна школа на Україні”, “Педагогічний прояв у російській народній школі”, “Школа повинна бути національною”.

Разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм, став перекладачем першої україномовної Біблії, яка вийшла друком у Відні, у 1903 році.

Дивував киян своєю пунктуальністю. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.

Фундатор нового жанру в українській літературі – соціально-побутової повісті. Він захоплювався українською мовою та говорив: “Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер — то її душа».

Ось такий він -  «Всеобіймаюче око України»!